Про громадську спілку «Рада національних спільнот України 2025»

З перших кроків свого існування рух був спрямований на:

• Відродження культурної самобутності етнічних громад;

• Збереження мовної та духовної спадщини представників національних меншин спільнот;

• Створення майданчиків для діалогу міжрізними національними спільнотами українського суспільства;

• сприяння реалізації інших прав представників національних спільнот незалежної України;

• активна участь у забезпеченні міжнаціональної злагоди держави.

У подальшому було створено різноманітні структури різних організаційно-правових форм, які об’єднували десятки етнічних громад, зокрема:

● Всеукраїнська спілка громадських організацій «Рада національних товариств України» (з 1989 року);

● Спілка громадських організацій «Рада національних товариств міста Києва» (з 2002 року);

● Спілка громадських організацій «Рада національно-культурних громад» (з 2006 року);

● Всеукраїнська асоціація громадських організацій «Рада національних меншин України» (з 2008 року);

● Молодіжна громадська організація «Молодь народів України» (з 2009 року);

● Громадська організація «Рада національних спільнот України» (з 2015 року);

● Громадська організація «Рада національної єдності України» (з 2016 року);

● Газета громадської організації «Рада національних спільнот України» «Національний діалог» (з 2017 року);

● Благодійна організація благодійний фонд «Бойові Янголи» (з 2022 року);

● Громадська організація «Молодь Ради національних спільнот України» (з 2023 року);

● Громадська спілка «Рада національних спільнот України 2025» (з 2025 року);

● Газета громадської спілки «Рада національних спільнот України» «Міжкультурний діалог» (з 2025 року);

● Громадська організація «Ділова рада підприємців національних меншин (спільнот) України» (з 2025 року).

Ці структури стали реальними платформами співпраці міжетнічними громадами та владою, забезпечення прав національних меншин (спільнот) та реалізації культурно-просвітницьких ініціатив.

У різні роки вказаними організаціями було охоплено понад 5 мільйонів представників різних етносів України.

Відповідно до Указу Президента України "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" від 09 грудня 2010 р. № 1085, було ліквідовано Державний комітет України у справах національностей та релігій, його функції з реалізації державної політики у справах міжнаціональних відносин, захисту прав національних меншин, релігії покладено на Міністерство культури України, а питання колишніх депортованих за національною ознакою — на Міністерство соціальної політики України.

• 1991 - 1993 рр. — Комітет у справах національностей при Кабінеті Міністрів України;

• 1993 - 1996 рр. — Міністерство України у справах національностей та міграції (у 1994 - 1995 рр. — Міністерство України у справах національностей, міграції та культів);

• 1996 - 2000 рр. — Державний комітет України у справах національностей та міграції;

• 2000 - 2001 рр. — Державний департамент у справах національностей та міграції (у складі Міністерства юстиції України як урядовий орган державного управління);

• 2001 - 2006 рр. — Державний комітет України у справах національностей та міграції;

• 2006 - 2010 рр. — Державний комітет України у справах національностей та релігій;

• 2011-2019 рр. – Департаменту справах релігій та національностей Міністерства культури України.

Ліквідація окремого державного органу у справах міжнаціональних відносин і покладання відповідних функцій на Мінкультури призвело до ліквідації окремих структурних підрозділів у справах національностей у переважній більшості облдержадміністрацій з покладанням відповідних функцій на управління (департаменти) культури, що, у свою чергу, призвело, зокрема, до суттєвого зниження якості кадрового потенціалу на місцях у сфері етнонаціональної політики, негативно вплинувши на реалізацію відповідної політики.

Ліквідація Державного комітету України у справах національностей та релігій оцінюється в експертному середовищі переважно негативно, зокрема враховуючи наступне:

- ліквідація окремого державного органу негативно позначилась на можливостях реалізації державної політики у сфері міжнаціональних відносин, призвела до розпорошення його функцій між різними відомствами;

- відсутність органу, де були б сконцентровані організаційні, правові та інші повноваження з необхідним фінансуванням, практично унеможливила здійснення послідовної державної етнонаціональної політики;

- численні реорганізації і зміни статусу центрального органу виконавчої влади відповідального за реалізацію етнонаціональної політики свідчать про відсутність послідовної державної політики щодо національних спільнот.

Натомість попередній досвід функціонування окремого центрального органу виконавчої влади у сфері міжнаціональних відносин засвідчує позитивну роль цього органу в суспільному розвитку України.

У 2014 р. постановою Кабінету Міністрів України від 04 червня 2014 р. № 164 було впроваджено посаду Урядового уповноваженого з питань етнонаціональної політики, що в цілому було позитивно сприйнято в експертному середовищі і серед національних спільнот України як показник уваги держави до відповідних питань. Проте вказану посаду було ліквідовано у квітні 2015 р. під час реорганізації Секретаріату Кабінету Міністрів України.

12 червня 2019 року на виконання постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення Державної служби України з етнополітики та свободи совісті» від 12 червня 2019 р. № 503 було створено Державну службу України з етнополітики та свободи совісті. Положення про Державну службу України з етнополітики та свободи совісті» було затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 р. № 812.

Впродовж 2000-2010 рр. відповідні органи існували при Президентові України:

• 2000 - 2006 рр. – Рада представників громадських організацій національних меншин України при Президентові України;

• 2006 - 2010 рр. – Рада з питань етнополітики при Президентові України.

Також з 2002 року діяла Рада всеукраїнських громадських організації національних меншин при Державному комітеті України у справах національностей та міграції (з 2006 р. – Державний комітет України у справах національностей та релігій), а з 2009 р. - Рада представників громадських об’єднань корінних народів, національних меншин України при Міністерстві освіти і науки України.

У 2015 р. утворено Раду міжнаціональної злагоди як консультативно-дорадчий орган Кабінету Міністрів України. Останнє засідання Ради відбулось 05 березня 2015 р., хоча, відповідно до Положення про неї, такі засіданні мали б бути щоквартальними.

● проведено понад 1000 культурних, освітніх, правозахисних заходів, серед яких Всеукраїнські форуми, фестивалі, конференції, діалоги і платформи, меморіальні події, виставки, міжкультурні акції;

● створено власні медіа-продукти: газети «Національний діалог» і «Міжкультурний діалог», книги, документальні фільми, телепроєкти, які представляють багатоголосся національних громад;

● розвинуто відповідні соціальні мережі;

● видано працю «Поліетнічна Україна – 30 років руху національних спільнот України» у 2019 році — фактично першу хронічку громадського міжнаціонального руху незалежної України;

● важливим досягненням стало проведення Конгресу національних спільнот України 2024 року у межах проєкту Європейського союзу/Ради Європи, а також низки міжнародних форумів у Варшаві, Кракові та інших містах;

● запровадження відповідно до Указу Президента України від 27 грудня 2024 р. № 883 Дня міжнаціональної злагоди і культурного розмаїття (21 травня) — вперше в історії України.

Після 2014 року та особливо після 2022 року Рада національних спільнот України трансформувалася на інституцію підтримки національної єдності:

● організовано різноманітні благодійні акції на підтримку Збройних Сил України;

● регулярно збирається гуманітарна допомога для воїнів України, мешканців прифронтової зони та вимушених переселенців;

● регулярно береться участь у правозахисних конференціях;

● протидіє дезінформації про нібито «утиски меншин» в Україні;

● активно просуває європейські стандарти антидискримінації;

● сприяє налагодженню діалогу між Україною та державами-партнерами;

● організовує і бере участь у заходах із вшанування пам’яті воїнів різного етнічного походження.

Громадська спілка «Рада національних спільнот України 2025» активно співпрацює з:

• Європейським Союзом, Радою Європи, Організацією з безпеки і співробітництва в Європі;

• Офісом Президента України;

• Комітетом Верховної Ради України з питань прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій України, національних меншин і міжнаціональних відносин;

• Уповноваженим Верховної Ради України та його офісом;

• Кабінетом міністрів України;

• Службою безпеки України;

• Міністерством оборони України;

• Національною гвардією України;

• Державною службою України з етнополітики та свободи совісті;

• Міністерством культури та стратегічних комунікацій України;

• Міністерством освіти і науки України;

• Міністерством молоді та спорту України;

• Міністерством закордонних справ України;

• Міністерством внутрішніх справ України.

Громадська спілка «Рада національних спільнот України 2025» брала активну участь у підготовці:

● Нової редакції Закону України «Про національні меншини (спільноти)»;

● Пропозицій до Стратегії державної етнонаціональної політики;

● розробленні механізмі ввзаємодії з внутрішньо переміщенними особами, молоддю, національно-культурними товариствами у регіонах;

● розробленні Державної цільової національно-культурної програми «Єдність у розмаїтті» на період до 2034 року.

На сьогоднішній день під керівництвом та з командою Ашота Дадікоєвича Аванесяна рух національних меншин (спільнот) в Україні — це:

● Потужна громадська сила;

● Джерело культурної сили та толерантності;

● приклад об’єднання заради миру, демократії та майбутнього України.

Мовна політика у контексті інтересів і прав національних спільнот ґрунтується на принципі збереження, підтримки та розвитку рідної мови як невід’ємного елементу культурної самобутності. Одним з ключових завдань державної мовної політики щодо національних меншин(спільнот) є забезпечення права на навчання, ЗМІ та культурну діяльність рідною мовою, водночас підтримуючи інтеграцію в українське суспільство через знання державної мови.

Успішна мовна політика передбачає баланс між правами національних спільнот на вивчення і використання своєї мови та необхідністю володіти українською як державною. Важливим є також сприяння створенню умов для міжмовного діалогу, щоб мови меншин(спільнот) не зникали, а мали живий розвиток у закладах освіти, бібліотеках, театрі, медіа. Збереження мовного різноманіття — це збереження культурного багатства всієї України.

Регіональний розвиток національних спільнот спрямований на підтримку їхньої культурної самобутності, мови та традицій через місцеві програми, заходи й інституції. Важливо, аби на кожному рівні — від громад до обласних центрів — національні спільноти мали можливість впливати на ухвалення рішень.

Також регіональний розвиток передбачає зміцнення співпраці між органами влади та спільнотами для соціальної інтеграції, міжкультурного діалогу та запобігання дискримінації.

Захист прав національних меншин (спільнот) є складовою демократичного суспільства. Україна гарантує рівність прав і свобод незалежно від національного походження, що закріплено у Конституції України та визнаних нашою державою міжнародно-правових документах.

Вказаними правовими документами законодавчо забезпечено право представників національних меншин (спільнот) на користування рідною мовою, участь у культурному і громадському житті, доступ до освіти та медіа. Водночас є важливим посилювати механізми моніторингу дотримання цих прав.

Національні спільноти активно беруть участь у правозахисній діяльності, відстоюючи права своїх членів через громадські організації, юридичні ініціативи та участь у громадських радах.

Ця діяльність включає звернення до державних органів, подання петицій, організацію круглих столів, співпрацю з міжнародними інституціями, що сприяє відкритому діалогу та зміцненню України як правової держави.

Серед захисників України — представники багатьох етносів, які обрали шлях честі та мужності. Ми схиляємо голови перед їхнім подвигом і висловлюємо щиру вдячність за незламність, за віру у спільне майбутнє та за оборону нашої держави.

Ми високо цінуємо військову службу та жертовність героїв з різних національних спільнот України. Їхня відвага та відданість є прикладом справжнього патріотизму, що об’єднує наш народ у боротьбі за свободу та незалежність.

Герої не вмирають — вони назавжди залишаються з нами, живуть у наших серцях і у весні нашої України. Серед представників національних спільнот є багато військових, які з відвагою та честю захищають нашу державу.

Сергій Гагікович Нігоян

(вірм. Սերգեյ Նիգոյան; 2 серпня 1993, Березнуватівка, Солонянський район, Дніпропетровська область, Україна — 22 січня 2014, Київ, Україна)

Учасник, активіст і один із бійців 3-ї сотні Самооборони Майдану, вбитий під час протистояння на вулиці Грушевського в Києві. Один із перших загиблих на Майдані. Громадянин України вірменського походження. Герой України (2014, посмертно). Перший герой України революції гідності.

Михайло Михайлович Жизневський

(біл. Міхаіл Міхайлавіч Жызьнеўскі; 26 січня 1988, Гомель, Білоруська РСР, СРСР — 22 січня 2014, Київ, Україна)

Білоруський активіст Євромайдану та журналіст, кореспондент газети "Соборна Київщина", член Самооборони Майдану. Член організації УНА-УНСО, проживав у Донецьку, Кривому Розі. Останні роки свого життя прожив у Білій Церкві, Києві. Загинув під час протистоянь на вулиці Грушевського в Києві. Герой України (2017, посмертно). Перший іноземний герой України.

Дмитро Борисович Гранчар

Молодший сержант Збройних сил України, відзначився у ході російського вторгнення в Україну, учасник російсько-української війни, Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно).

Волонтери національних спільнот України відіграють важливу роль у зміцненні громадянського суспільства та підтримці нашої країни в умовах війни.

Представники різних культур і народів, об’єднані спільною метою, активно долучаються до зборів гуманітарної допомоги, медичних засобів, амуніції для військових, а також підтримки вимушених переселенців та вразливих категорій населення через діяльності Благодійного Фонду «Бойові Янголи» та інших партнерів.

Ця взаємодія та згуртованість демонструють силу єдності українського суспільства, де незалежно від етнічного походження кожен готовий простягнути руку допомоги. Волонтери з числа представників національних спільнот — це приклад того, як різноманіття культур стає джерелом сили, співчуття та взаємної підтримки в найтяжчі часи нашої держави.

Молодь національних спільнот є активним рушієм збереження традицій, мови та ідентичності. Її представники організовують молодіжні ініціативи, форуми, літні табори, культурно-освітні заходи тощо.

Через участь у волонтерстві, міжнародних обмінах молоді лідери розвивають міжкультурну комунікацію й формують європейське майбутнє своїх громад.

Творчі колективи — це серце культурного життя спільнот. Вони представляють музику, танець, театр та народне мистецтво, зберігаючи спадщину предків і презентуючи її широкому загалу.

Такі колективи виступають на фестивалях, державних святах, міжнародних конкурсах, формуючи позитивний імідж своїх спільнот та збагачуючи українську культуру.

• Правові режими та стандарти: Закон України «Про національні меншини (спільноти) України» 2022 р., питання його імплементації, зокрема враховуючи Рамкову конвенцію Ради Європи та рекомендації Венеційської комісії.

• Корінні народи: правовий статус кримських татар, караїмів, кримчаків за Законом України «Про корінні народи України» (2021) та наслідки для мовної/культурної політики.

• Ромська інклюзія: Стратегія сприяння реалізації прав і можливостей осіб, які належать до ромської національної меншини, в українському суспільстві на період до 2030 року, схвалена розпорядження Кабінету Міністрів України від 28 липня 2021 р. № 866, її узгодженість із європейськими рамками, поточні оцінки реалізації (у т.ч. в умовах війни).

• Війна та етнополітика: вплив повномасштабного вторгнення на міжетнічні відносини, свободу совісті, участь громад, права ВПО, питання дотримання прав ромської спільноти, звіти правозахисних інституцій.

• Державні звіти: шостий періодичний звіт України щодо Рамкової конвенції (подано 10 січня 2025), матеріали Державної служби України з етнополітики та свободи совісті. Це — ключ для аналізу актуальної політики та практик.

• Міжнародний моніторинг: висновки Венеційської комісії щодо Закону України «Про національні меншини (спільноти) України»; огляди Ради Європи, Організації Об'єднаних Націй (Управління Верховного комісара ООН з прав людини) — для розділів про вплив війни.

• Державна служби України з етнополітики та свободи совісті — центральний орган виконавчої влади з етнополітики та свободи совісті; публікує новини, звіти, політики.

• Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Кураса НАНУ — провідний академічний центр; події/публікації з етнополітики, ідентичностей, мовної політики.

Серед представників національних спільнот чимало знаних науковців, які зробили вагомий внесок у розвиток української науки, освіти, культури. Їхні дослідження охоплюють різні галузі: від філології, медицини до війскових.

Такі особистості підтверджують, що інтелектуальний потенціал спільнот є важливим ресурсом держави.

Після здобуття Незалежності України багато представників національних спільнот стали народними депутатами України, міністрами, дипломатами, головами обласних рад. Їхня участь у розбудові держави — доказ відкритості українського суспільства.

Ці діячі не лише представляють інтереси своїх громад, але й працюють на загальнонаціональне благо, сприяючи зміцненню єдності та міжетнічної злагоди.

Владислав Городецький

архітектор

1863, 4 червня – у маєтку шляхетної польської родини в селі Шолудьках на березі Південного Бугу (нині — Немирівський район Вінницької області) народився Лешек Дезидерій Владислав Городецький, відомий архітектор творець Будинку з химерами, кераїмської кенаси (Будинок актора) та Миколаївського костелу (Будинок органної та камерної музики), Національного художнього музею України та інших неординарних споруд.

Сергій Параджанов

кінорежисер

1924, 9 січня – народився Сергій Параджанов, кінорежисер, сценарист. Вірменин, який народився у Тбілісі, сидів у російській в’язниці за український націоналізм.

Генріх Ованесович Алтунян

дисидент та політв'язень

(24 листопада 1933, Тбілісі — 30 червня 2005, Ізраїль) — народний депутат України 1-го скликання, дисидент та політв'язень радянських часів.

Журналісти національних спільнот відіграють ключову роль у збереженні, популяризації та розвитку культурного надбання своїх громад. Вони висвітлюють важливі теми, які стосуються життя національних спільнот, інформують про події, традиції, виклики, з якими стикаються національні громади, та сприяють діалогу між ними й ширшим українським суспільством. Їхні публікації та репортажі допомагають показати багатогранність культурної мозаїки України.

Крім того, журналісти таких спільнот часто працюють у складних умовах, поєднуючи журналістику з волонтерською та громадською діяльністю, культурним активізмом. Їхні голоси стають інструментом захисту прав людини, боротьби з дискримінацією та підвищення рівня обізнаності суспільства щодо проблем і досягнень національних меншин (спільнот). Завдяки їм формується простір для міжкультурного діалогу та взаємоповаги.

Письменники, які представляють національні спільноти, зберігають і передають у своїх творах багатовікову мудрість, фольклор, мову та ідентичність свого народу. Їхня творчість має не лише літературну цінність, але й потужне культурне та історичне значення, оскільки допомагає зберігати самобутність спільнот в умовах глобалізації. Вони створюють літературний міст міжпоколіннями та культурами.

Ці автори часто пишуть кількома мовами — як мовою своєї спільноти, так і українською чи іншими мовами, що дозволяє ширшому загалу познайомитися з культурною спадщиною їхнього народу. Їхні книжки та публікації сприяють порозумінню, відкривають нові горизонти у сприйнятті української багатонаціональної ідентичності й укріплюють літературну багатоманітність нашої країни.

Костоправ Георгій Антонович

поет і письменник

(27 жовтня (9 листопада) 1903, Малоянісоль — 14 лютого 1938) — румей, поет і письменник, засновник румейської літератури, національної літератури греків України, редактор маріупольської грецької газети «Колехтивістис», радник ЦК КПУ з питань нацменшин. Писав румейською, українською та російською мовами.

Пауль Целан

поет і перекладач

(нім. Paul Celan; справжнє ім'я Пауль Анчель, рум. Paul Ancel, нім. Paul Antschel; псевдонім є анаграмою прізвища; 23 листопада 1920, Чернівці, Королівство Румунія — 20 квітня 1970, Париж, Франція) — румунський німецькомовний поет і перекладач єврейського походження.

Давид Георгійович Гурамішвілі

дисидент та політв'язень

(груз. დავით გურამიშვილი, 1705, Саґурамо, Картлійське царство — 21 липня (1 серпня) 1792, Миргород, Полтавська губернія, Російська імперія) — грузинський поет.

• ділитись досвідом реалізації заходів у сферах культури, освіти, молодіжної політики, міжетнічного діалогу, збереження мовної та культурної спадщини тощо;

• об’єднуватись для захисту прав та інтересів національних спільнот України, включно з реагуванням на випадки дискримінації;

• брати участь у законотворчій діяльності у сфері етнополітики, міграційної політики, прав національних меншин, включно з наданням експертних висновків та пропозицій до проектів нормативних актів;

• налагоджувати міжкультурний діалог з іншими національними спільнотами, громадськими організаціями, державними органами та міжнародними партнерами;

• ініціювати спільні програми, проєкти та кампанії, спрямовані на збереження культурної самобутності, недискримінацію та розвиток громад;

• представляти інтереси національних спільнот на державному рівні, у дорадчих і консультативних органах, громадських радах при органах влади;

• сприяти інтеграції національних спільнот в українське суспільство з одночасним збереженням їхньої ідентичності та забезпеченнякультурного розмаїття;

• брати участь у міжнародних програмах і форумах, обмінюватись досвідом з організаціями з інших країн;

• залучати експертів, дослідників і науковців до аналізу проблем, розроблення стратегій і просування інклюзивної державної етнополітики;

• сприяти підвищенню участі представників національних спільнот у суспільно-політичному житті, діяльності органів місцевого самоврядування.